Хто такий бризольє?

Той, хто готує бризоль? А от і ні! Це фахівець з приготування страви з каштанів бризоле (Brisolée). Традиційна селянська їжа у французький провінції Вале та прилеглих швейцарських кантонах готується у спеціальному металевому циліндрі з отворами, який повільно обертається у печі. У циліндрі томляться каштани, в’ялене м’ясо, сир та овочі. На виході маємо щось подібне до раклету (фондю). До бризоле традиційно подають місцеве біле вино (Fendant du Valais)та лікери. Щоосені понад 40 тисяч гурме збираються в Сен-Женгольф, щоб поласувати бризоле.
P.P.S.: У ресторані VD Restaurant Park не готують бризоле, але час відчасу подають куриний бризоль у якості другої страви на бізнес-ланч. Як от, приміром, сьогодні.

Мітітеї по-українські

Як, Ви ще досі не знаєте, що то таке, мітітеї? Шкода, багато що втратили, але є можливість надолужити, оскільки саме сьогодні на бізнес-ланч в VD Restaurant Park на друге будуть мітітеї.

Це такі маленькі ковбаски без оболонки, смажені на грилі. Прийшло це диво до нас з Молдови, де дуже полюбляють цю страву. Виготовляють мітітеї з суміші фаршу м’яса яловичини, свинини чи баранини з додаванням м’ясного розсолу чи води, часнику, чорного перцю, паприки, чебрецю, коріандру, соди, солі. Смажать на відкритому вогні на спеціальній решітці (гратарі). Подають обов’язково гарячими з гірчицею чи часниковим соусом — муждей та пивом. Ковбаски дуже популярні в Молдові та Румунії, а також на Балканах де ця ковбаски називають чевапчичі.

В Україні мітітеї роблять із свиного фаршу, хто б сумнівався! Страва виходить соковита, духм’яна, повітряна. Обов’язково скуштуйте!

Про гречку

P.S .: … до речі, про гречку. Гречку недарма називають «царицею круп», оскільки вона містить залізо, мідь, фосфор, кальцій, магній, цинк і марганець, багата вітамінами B1, B2, PP і E. За рахунок вмісту органічних кислот гречана крупа позитивно впливає на травлення. Гречка містить менше вуглеців, ніж інші крупи, але при цьому є цінним дієтичним білковим продуктом з високим вмістом амінокислот.

Дивно, але гречану крупу, недорогу і шалено корисну, вживають в їжу лише деякі народи.

Гречку їдять слов’яни у вигляді каш і супів, корейці та японці роблять з гречки борошно. В Японії цінується гречана локшина (соба). В Ізраїлі готують особливу страву kashe un varnishkes – змішані перед подачею на стіл окремо зварені макарони, гречка і обсмажена на курячому жирі цибулю. Кажуть – смачно.

У Західній Європі та США гречку зараховують до здорової їжі і… практично не їдять. Для людини, що не звикла до гречки з дитинства, каша з цієї крупи здається гіркою і з хімічним присмаком.

А світовий лідер з вирощування гречки – Китай. Чай з гречки (!) отримав в Піднебесній широке розповсюдження. Як не дуже смачний, але надзвичайно корисний дієтичний напій.

Українці внесли свою лепту в мистецтво гречкожерства, придумавши гречаники – тефтелі з гречки із фаршем. Від нас це блюдо перейняли сусіди – поляки та білоруси.

А в нас сьогодні гречаний супчик. Смачного!

 

Бармен-офіціант (Serveur Barman)

У зв’язку із зростанням кількості клієнтів, ресторан VD Restaurant Park відкрив вакансію офіціанта-бармена. Ми шукаємо хлопця або дівчину із досвідом роботи. Вимоги: пунктуальність та відповідальність.

До обов’язків входить приймання замовлень від клієнтів, подача страв та напоїв до столиків у залі та не терасі ресторану, приготування та подача напоїв, розрахунок гостей, контроль наявності асортименту, участь у переобліках, а також підтримання порядку на робочому місці, дотримання норм та правил роботи кухні.

Надсилайте на електрону адресу ресторану своє резюме та не вагайтесь передзвонити (за будь-яким з наведених в розділі “Контакти” телефонів) та спитати Андрія Вікторовича (директора ресторану).

Кухар-універсал (Un Cuisinier)

У зв’язку із зростанням кількості клієнтів, ресторану VD Restaurant Park терміново потрібен ще один талановитий кухар. Кухар-універсал. Напрямки роботи – приготування страв європейської та національної кухонь. Робота у складі команди під керівництвом досвідченого шефа – В’ячеслава Грибова та/або його заступника.

Головні вимоги: спеціалізована фахова освіта та попередній досвід роботи на кухні респектабельного ресторану. Коло обов’язків: приготування та видача страв згідно технологічних та калькуляційних карт, підтримання порядку на робочому місці, дотримання норм та правил роботи кухні.

Надсилайте на електрону адресу ресторану своє резюме та не вагайтесь передзвонити (за будь-яким з наведених в розділі “Контакти” телефонів) та спитати Андрія Вікторовича (директора ресторану).

Апетитна закуска

Власне, назв у цієї закуски безліч: гостра закуска, салат “Білочка”, пікантна закуска, сирна закуска, єврейський салат, сирний салат з часником, часникова закуска та навіть “А поцілунки будуть завтра”.

Склад “базового” варіанту страви доволі простий: сир, варене яйце, часник, майонез, сіль та перець. “Формула” апетитної закуски 100+1+1+1, тобто на кожні 100 грамів сиру (плавленого, твердого, або суміші) треба додати в закуску 1 яйце, 1 столову ложку майонезу, 1 середній зубчик часнику. Яйце дрібно порізати, сир натерти (є сенс перед натиранням плавлений сирок трішки потримати у морозильній камері), часник подрібнити, усе ретельно перемішується з майонезом. Вуа-ля, закуска готова!

Зрозуміло, що кожен кухар може варіювати із пропорціями та інгредієнтами. Дехто любить додавати варену моркву, або ж моркву по-корейські, кріп, гілочками або різаний, петрушку, базилік, мілко подрібнені огірок, болгарський перець, червону рибку, тощо. Варіацій на тему закуски апетитної є безліч. Також є простір для фантазії під час сервування страви.

Закуска походить з радянських часів, коли вона здебільше називалась салат “Білочка” або ж неофіційно єврейським салатом.

Зрозуміло, що ніякий це не салат (але в СРСР все, що подрібнювалось та змішувалось із майонезом, вважалось салатом). Загадкою лишається походження назви “Білочка”. Можливо так його називали за колір, або ж за ніжну консистенцію. Але, що характерно, “Білочки” нема у складі рецептів канонічної радянської повареної книги, Біблії домогосподарок СРСР “Книге о вкусной и здоровой пище”. Там, є традиційні “Олів’є”, вінегрет,  оселедець під шубою та фаршировані яйця – 4 з 5 обов’язкових новорічних страв у СРСР. А “Білочки” нема. Таємниця?

Також не однозначно, чому страву називали “єврейським салатом”, оскільки в класичній єврейській кухні жодної подібної страви нема. Можливо, справа в тому, що “віссю”, навколо якої крутиться “Білочка”, є часник, а історично часник прийшов на Русь зі Сходу разом з іудеями. Якщо в Україні євреї жили споконвіку, і часник швидко прижився також і в українській кухні, то серед росіян вважалось, що євреї вживають забагато часника і мають відповідний запах – цибулі та часника. В ті часи, коли існувала межа осілості, такі прояви антисемітизму були явищем звичним.

На час переможної ходи салату “Білочка”, а відбулось це у 1970-х, коли майонез та сирок “Дружба” в СРСР стали виробляти у промислових масштабах, побутовий антисемітизм був на підйомі. Тому не дивно, що закуска із пікантним смаком та запахом отримала назву “єврейського салату”. Але, що характерно, це жодним чином не вплинуло на шалену популярність страви.

Ще й пак, зважаючи на фантастичну прив’язаність пересічних громадян до майонезу у СРСР (який, при цьому, був у жорсткому дефіциті аж до 1990-х років). У поєднанні з плавленим сирком “Дружба” (ще одно диво радянського харчопрому, що стало ерзацем нормального сиру для кількох поколінь пересічних радянських громадян) та вареним яєчком…. Мммм, що може бути смачнішим і, при цьому, простішим у приготуванні?

СРСР почив в бозі, а от “Білочка” досі користується неабиякою популярністю. А також різні її іпостасі, як от закуска “Апетитна” у VD Restaurant Park. Скажімо, сьогодні вона в нас на бізнес-ланч. Скуштуйте, не прогавте шанс!

Про Відрадний парк

Оскільки сьогодні ресторан зачинено для відвідувачів (так, таке іноді трапляється, скажімо, коли залу орендують для великих бенкетів, як от сьогодні – для випускного вечору), то має сенс не писати про страви , а про щось… хммм, озирніться навколо. От, скажімо, Відрадний парк, що на його межі й примостився бізнес-центр VD MAIS та, зокрема, ресторан VD Restaurant Park. Звідки він ту узявся посеред щільної міської забудови і чому саме таку назву дістав?


Спершу може здатися, що назва парку, та й сам парк походять з епохи новобудов у 1970-х. Дуже стилістично подібно до тих нескінчених “Молодіжних”, “”Комсомольских”, “Райдужних”, тощо, житломасивів, що їх почали зводити по усьому СРСР саме за піку панельного будівництва.

Певною мірою, так воно і є – саме у 1971 році парк біло відкрито як прикрасу нового житломасиву “Відрадний”, але історія парку почалась все ж набагато раніше.

Від самого початку на місці парку був фруктовий садочок, що розцвів на околиці хутору Грушки. Хутір отримав назву від прізвища київського дворянина Грушко, що орендував у XIX сторіччі цю ділянку землі вздовж Брест-Литовського шляху. На початку XX сторіччя ці землі віддали військовим, до речі, як заміну землям, відтятим з кадастру військового відомства для будівництва Київської політехніки.

Садочок, що став називатися Грушки, виявився воякам непотрібним, отож ці землі було викуплено київським колезьким реєстратором К. Л. Яниховським, який заклав тут хутір під назвою Відрадний, власне сад став його центром. Назва хутору пішла від імені струмка Відрадний, що починався серед саду Грушки і невдовзі впадав у Либідь. Саме тоді на Відрадному зробили запруду і посеред саду з’явилося озеро, що є в парку і понині.

Невдовзі перед другою світовою хутір був поглинений містом Київ. Під час війни тут тримала оборону частини 206-ої стрілецької дивізії, а також 5 винищувальних батальйонів і 9 рот народного ополчення Києва. Під час визволення Києва у 1943 року саме на Відрадному зустрілися воїни 22-ої гвардійської танкової бригади та 1-ої окремої Чехословацької бригади полковника Людвіка Свободи.

Після закінчення війни хутір майже повністю знесли “під корінь”, побудувавши на його місці промислову зону. Але садочок Грушки не стали чіпати, адже на нього поклали око керівники міста і невдовзі він перетворився на підсобне господарство управління справами центрального комітету комуністичної партії України. Наприкінці 1960-х навколо садочку розпочато розбудову житломасиву, який дістав назву “Відрадний”. У 1971 році досить несподівано на місті садочку розбили парк. Хоча неофіційно парк вже там був, оскільки місцеві охоче відпочивали біля озеру у садочку, навіть незвачаючи на його статус подсібного господарства.

Парк попервах називався “Грушки”, але з часом жителі нових будинків, що приїхали з інших місцевостей, стали називати його “Відрадний”, так само, як і увесь житловий масив. Офіційно парк дістав назву “Відрадний” лише у 1991 році.

У 2008 році парк було реконструйовано і він перетворився на справжню перлину, улюблене місце відпочинку жителів навколишніх районів, і не тільки. Сюди залюбки приїжджають у вихідні батьки із дітьми з усієї столиці.

Парк займає площу більше 15 гектар. Чимала частина парку (близько 9 гектар) свого часу була передана до культурно-історичного комплексу “Мамаєва Слобода” (Центр народознавства “Козак Мамай”). Тут відтворено архітектурний ансамбль Наддніпрянщини XVIII сторіччя, що включає 98 об’єктів: церкву, млин, садиби титаря, козаків-джур, козацького старшини, коваля із кузнею, гончаря із гончарною майстернею, ворожки, шинок єврея-крамаря, а також пасіку та водяний млин. Є на що подивитись!

Але й та частина, що лишилась, власне, парком, не менш цікава. Тут є чимало доріжок та стежок, огорнутих шикарною зеленню. Під сінню дерев ховається чимало лавочок, здебільш зайнятих закоханими, або ж мамочками, що вигулюють свої чад.

Посеред парку розташоване озеро Відрадне, у народі Інтеграл (назва породжена вигнутою формою). Саме тут, між іншим й починається струмок Відрадний – один з початків Либіді. У північно-східній частині парку Відрадний зливається з іншим історичним струмком – Шулявкою, і саме тут і народжується Либідь – старовинна київська річка, що нині ховається під землею від занадто дієвих містян.

На вході до парку розташовано дитячий майданчик, різноманітні атракціони, а також кіоск із морозивом та різним смаколиками. На центральній клумбі розгорнуто композицію “Пори року” – тут можна побачити сніговика, літніх метеликів, весняні квіти поряд із шпаківнями та осіннє листя.

Є у парку кілька бронзових скульптур, що користуються великою популярністю серед молодят – біля них призначають побачення, адже за повір’ями, перше побачення біля “Юності”, або “Танцю” гарантує безхмарний розвиток відносин у майбутньому. Згодом чимало з тих пар фотографуються на фоні улюблених скульптур і у весільному вбранні.

Також є в парку і чудернацький, як його називають люди, “пам’ятник мікрофону”, дещо схожий на руку з морозивом. Насправді, це пам’ятний знак на повагу журналістам вінчає Алею журналістів, висаджену у 2009 році. Зовсім поряд у 2016 було закладено Алею українсько-грузинської дружби на пам’ять про загиблих учасників мирної маніфестації у Тбілісі 9 квітня 1989 року, що її розігнали силові органи СРСР. Алея складається з 21 горіхових дерев, на радість місцевим білкам, яких, до речі, у Відрадному парку чимало.

Одна з родзинок Відрадного парку – сонячний годинник. Замість звичного гномона у центрі годинника має розміститися той, хто бажає взнати час. Для більш точного визначення часу у різні пори року, у центрі годинника є спеціальна шкала часу у формі “вісімки”, яка “підказує”, куди саме треба ставати, щоб визначити час більш точно.

Посеред озера можна побачити плаваючий будиночок, а я к пощастить, так і його мешканців, місцевих черепах. Також на озері завжди чимало качок, а навколо – голубів та інших птахів.

На північ від парку починається стадіон Національного Авіаційного Університету та знаменита вулична “качалка НАУ”, молодша сестра “качалки на Гідропарку”. А на південь лежить тиха вулиця Михайла Донця, куди виходить південний вихід із бюветом, а поряд височить модерновий бізнес-центр VD MAIS, на першому поверсі якого, власне, й розмістився ресторан VD Restaurant Park.

Про салат “Цезар” та сухий закон

Сьогодні нікого не здивуєш салатом “Цезар” у наших широтах, хоча далеко не всі знають історію виникнення цієї популярної (принаймні, у Сполученних Штатах) страви. Так, “Цезар” не має жодного стосунку до славетного римського імператора і є національною американською стравою.

Придумав салат “Цезар” і охрестив на честь себе улюбленого такий собі Цезар Кардіні з Сан-Дієго, американець італійського походження, який під час “сухого закон” тримав готель і ресторан “У Цезаря” у Тіхуані, що в Мексиці, за кільканадцять миль від кордону. Таке географічне положення давало можливість братам Кардіні мати прибутковий бізнес в обхід сухого закону, що “бушував” тоді в США. А тому ресторан щосили торгував спиртними напоями!

В один прекрасний День Незалежності США 4 липня 1924 року готель був вщент заповнений кіношниками, що втекли з Голлівуду у Мексику, щоб як слід відзначити національне свято, тобто напитися. “У Цезаря” спиртного було вдосталь (щойно підвезли нову партію), а от їз їжею, яку вимагали несподівані численні гості, був повний провал – всі запаси скінчилися, сусідні магазини були або порожні, або зачинені. Цезарю Кардіні нічого не залишалося, як швиденько спорудити щось з тих нечисленних продуктів, які були в коморі.

Листя салату, тертий пармезан, рум’яні грінки, смажені на оливковій олії, варене яйце і вустерский соус. От, власне, і все, з чого Цезарю вдалося зробити той свій перший “Цезарь”. Кажуть, нібито для повноти смаку він ще рясно натер салатну миску часником, а на готовий салат просипам трохи базиліку та полив вичавленим з лимона соком.

Кіношникам салат сподобався, а що подобається Голівуду, то…. Власне, усе подальше – то інша історія…

Борщ та самураї…

А чи знаєте ви, що борщ готують навіть в Японії? Так-так, у Країні Сонця, що Сходить також чимало громадян, ласих до екзотичної кухні. А борщ для них – це концентрація екзотики. Нажаль, про Україну нащадки самураїв мало що чули, тому в них борщ входить до поварених книг з російської кухні.

Але, принаймні, його рецепт не дуже сильно відрізняється від оригіналу. До складу входить навіть буряк – доволі рідкісний для японців овоч, що вирощують лише на Хокайдо. На щастя, для адептів інтернаціональної кухні є мережа крамниць, де можна придбати вже готові набори для приготування тієї чи іншої страви. І серед них є й борщ.

Крім класичного борщу, що його ще треба якось примудритись приготувати в японських реаліях, можна придбати і консервований борщ. Так, в Японії є й таке. Але, за словами ведучого програми “Світ навиворіт”, те, що продається в Японії в склянках із написом борщ, насправді є дика “суміш томатного соку та маринованої кукурудзи – гидота рідкісна! Втім, те саме японці кажуть про суші в наших ресторанах. Я думаю, що українські суші – це наша помста за японський борщ!”.

Отож, японцям ще слід трохи протриматися, доки почнеться нова хвиля української культурної та кулінарної експансії і вони матимуть можливість скуштувати справжній український борщ.

До речі, такий, як в нас сьогодні на бізнес-ланч в VD Restaurant Park.

Суп-пюре або історія одного кухара

Як гадаєте, хто придумав крем-суп (або суп-пюре)? Без варіантів – звичайно французи. Принаймні – один з них. Марі́-Антуа́н Каре́м (Marie-Antoine Carême) – творець високої кухні, “король кухарів та кухар королів”. Спочатку він тримав у Парижі “Кондитерську де ла Рю-де-ла-Пе”, і його тістечка у формі впізнаваних замків та соборів так вразили французький нобілітет, що його запросили куховарити в замок де Валансе, де його клієнтами стали Талейран та Наполеон.

Саме Талейран влаштував Марі-Антуану жорстокий тест, запропонувавши скласти меню на цілий рік, використовуючи тільки сезонні продукти, але при цьому щоб жодна страва не повторювалась. Карем гідно впорався з цим тестом, і саме у тому річному меню вперше і з’явилася вигадана Карем страва – суп, заправлений обсмаженою в олії мукою – тобто суп-пюре, або ж крем-суп, а також і його брат-близнюк velouté – “оксамитовий суп”.
Марі-Антуан прослужив Талейрану близько 12 років. Після падіння Наполеона Карем відправився в Лондон, де певний час був шеф-кухарем принца-регента, згодом короля Георга IV. Згодом він прийняв запрошення російського царя Олександра I і відправився в Петербург, але там він надовго не затримався, потім працював при королівському дворі Відня, у британському посольстві в Парижі, у принца Вюртембергського, у маркіза Лондондеррі, у княгині Багратіон і, нарешті, став шеф-кухарем банкіра Джеймса Майєра Ротшильда. Непогано, чи не так?

І знаєте, що цікаво? Народився великий кухар 8 червня [1784 року]. Тобто сьогодні в нього день народження, а в ресторані VD Restaurant Park сьогодні сирний крем-суп на бізнес-ланч. Отакої…