Олів’є: откуда есть пошла Москва, або видумана історія одного салату

Що перше спадає на думку при згадці про новорічне застілля? Ну, звичайно ж він, салат олів’є. Так-так, саме з маленької літери. Оскільки салат Олів’є – то зовсім інша страва…


Історія салату Олів’є почалась з Люсь’єна Олів’є – співвласника готелю-ресторану “Ермитажъ”. Власне на ньому вона і закінчилася, оскільки сьогодні достеменно невідомо, з яких інгредієнтів складався оригінальний салат Олів’є. Більше того, невідомо навіть, ким був сам Олів’є.

Але про то пізніше. А зараз про салат та його “офіційну біографію”.

Як свідчить легенда, якось Люсь’єн, нащадок знаменитої кухарської династії Олів’є з Провансу приїхав до Москви, до свого дядька, який працював кухаром в одного з російських аристократів. У столиці Росії молодому французу сподобалось. На грунті спільного захоплення нюханням тютюну він познайомився із Яковом Пєговим, московським купцем, і трохи згодом вони разом відкрили шикарний ресторан “Ермітажъ”, що готував страви високої французької кухні для столичних аристократів. Втім, і для купців двері “Ермітажу” було відчинено, але щоб вони не заважали насолоджуватися вишуканими стравами нобілітету, для купецтва було створено окремі кабінети.

Якось Люсь’єн виклав на блюдо відварне філе рябчиків та куріпок, чорну осетрову ікру, відварний язик, желе з курячого бульйону, соус “Провансаль”, прикрашений раковими шийками, відварну картоплю, каперси, перепелині яйця, свіжі огірки та пікантний соус “Кабуль” (соєву пасту). Інгредієнти були нарізані шматочками, або дрібними кубиками та викладені на блюдо окремо. На здивування та жах кухара, відвідувач, якому принесли нову страву, а за деякими джерелами то був сам купець Яков Пєгов, власник будинку, де було розташовано ресторацію, змішав ложкою усі інгредієнти, хряпнув горілки та закусив отою мішаниною.

Наступного ранку Олів’є знов подав ту саму страву Пєгову, але вже змішану власноруч, нібито на знак огиди та протесту проти варварського відношення до витончених продуктів. Але на здивування француза, і цього разу страва пішла “на ура” у якості закуски під горілку. Більше того, Москвою поповзли чутки про чудо-закусочку під горілочку, яку подають в “Ермітажі” і до закладу потягнулися натовпи відвідувачів. Салат Олів’є став візитівкою ресторану.

Конкуренти з інших закладів намагалися відтворити рецепт салату Олів’є, але марно. Секретні інгредієнти робили салат унікальним, сам винахідник тримав технологію виготовлення салату та соусу до нього у секреті, він готував їх власноруч і на самоті.

Нібито інші московські ресторатори довго полювали на рецепт, але так і не змогли його вивідати. Навіть підкупили кухарчука, такого собі Івана Іванова, щоб він викрав рецепт. Також Люсь’єну аж цілий князь пропонував 50 тисяч рублів за рецепт, навіть за умови, що він не вийде за стіни князівської кухні. Але француз був непохитний. Не змогли вмовити його і посланці з Петербургу, з кухні самого російського імператора.

Так він і забрав із собою секрет справжнього салату Олів’є у могилу. Останню, до речі, випадково знайшли у Москві у 2008 році на Ввєдєнському (колишньому Німецькому) кладовищі та відреставрували.

Надалі різні рецепти салату олів’є (з маленької літери) гуляли по Росії та СРСР, перш ніж перетворитись на абсолютний новорічний хіт пізнього СРСР. Також олів’є відомий у Європі під назвою “Російський салат”.

Сьогодні нема вже того СРСР, але салат олів’є усе ще живий і став ледь не головним символом Нового року.

Отака от легенда. Гарна, чи не так?

Але справжній секрет салату олів’є полягає в тому, що він є суцільною вигадкою від початку і до кінця. Вигадкою є його французьке походження, його автор-винахідник, його рецепт і… власне усе в ньому є несправжнім, навіть майонез “Провансаль”.

Втім, навіть у “ковбасно-радянській” версії олів’є смакує, то ж – має право на існування. А під ложку олів’є (до речі, знатоки радять вживати салат минулорічним, тим що відстоявся у відрі на балконі день-два та пережив новорічну ніч) гарно смакують гарні історії. Скажімо, справжні історії про Олів’є та його олів’є.

Олів’є: откуда есть пошла Москва, або видумана історія одного салату: 8 коментарів

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *